Міжнародна програма

Міжнародна програма

На гостини до Китаю

Участь у міжнародних програмах розширює світогляд, змушує працювати над собою та дозволяє подивитися на світ іншими очима, -- переконаний завідувач кафедри транспортних технологій Микола Миколайович Мороз. Нещодавно впродовж півтора місяця він був учасником такої програми у Китаї, зокрема у місті Ланджоу. Тож ми попросили його поділитися враженнями від поїздки та побаченого.

--До програми я потрапив за сприяння міжнародного відділу нашого університету , координатора міжнародних зв’язків В.В. Підліснюк і безпосередньої підтримки ректора М.В. Загірняка. За що їм усім надзвичайно вдячний.

Узагалі метою цієї культурно-освітницької програми є бажання познайомити якомога більше людей різних країн світу з Китаєм. Саме задля цього, починаючи з 2005 року мешканці провінції Ланджоу щорічно виділяють кошти й запрошують до себе на гостини групу в складі 25 іноземних громадян. Організацією програми займається університет Ланджоу, міжнародний відділ якого й проводить відбір учасників. Приймаюча сторона всі витрати бере на себе.

--Миколо Миколайовичу, а де ви мешкали весь цей час, представники яких країн потрапили до групи та як ви з ними спілкувалися?

--Нас поселили у студмістечку університету, у якому навчається більше 30 тисяч студентів. До складу групи входили люди віком від 25 до 45 років найрізноманітніших професій і соціального статусу, починаючи від студентів і закінчуючи конгресменом. Географічне представництво також досить розмаїте: Швеція, Швейцарія, Румунія, Італія, Франція; США, Куба, Уругвай, Нова Зеландія, Японія, Кенія, Зімбабве, Австралія, Мадагаскар. З України була ще одна представниця з Києва. Кожному учаснику підібрали китайських партнерів, які володіли мовою можливого спілкування: англійською, французькою, російською, іспанською. За мною закріпили студентку, яка вивчала російську, і працівника російського консульства. У їх супроводі я почувався доволі комфортно. Щодо спілкування, то виручали знання з англійської мови. Я отримав хороший досвід спілкування, бо це мова, якою можна було спілкуватися з усіма. Тому я просто раджу всім вчити англійську, бо чим вищий рівень знань, тим легше спілкуватися і не тільки на побутовому рівні. Чим краще знаєш мову, тим ти вільніший у спілкуванні. Уже навіть дещо й китайською розумію.

--А яким було змістовне наповнення програми?

-- У цілому програма мала пізнавально-культурний характер і була розрахована на період з 1 вересня до 15 листопада. Перший день розпочався з перевірки стану здоров’я, як це робиться в усіх цивілізованих країнах світу. Щоденна програма складалася з двох частин: до обіду й після. На базі університету для нас організовували лекції, заняття, які знайомили з мовою, побутом, історією, музикою, релігією, традиціями Китаю. Усе було дуже цікаво. Прослухавши такі цикли лекцій, ми писали звіти й отримували сертифікат учасника цих програм. Бачили Жовту річку, Велику китайську стіну, відвідали університетський музей, музей провінції, енергетичний центр з сонячними батареями , здійснили сходження на гору заввишки 2,5 км над рівнем моря. Відвідали всесвітньо відомий Музей теракотових фігур у сусідній провінції. Нас возили до Тібетської автономії, де знаходяться храми релігії та культури. Були запрошеними на свято міжнародних гостей, яке проходило під час святкування Тижня Китаю. Тому все побачене в Китаї залишило незабутнє враження.

-- А що вразило найбільше, чим вас годували? Що ви відкрили нового у цій країні?

--Насамперед, устрій їхнього життя. Там панує соціалізм, але з ознаками капіталізму. Для китайців більш важливим є розвиток країни, ніж власне життя. Так мені здалося. Рівень життя не високий, люди одягнені дуже просто й не вишукано. Зарплата викладача університету коливається у межах 3 тис. грн. Ціни щось дешевше, щось дорожче. Узагалі Китай – це відчуття великої кількості населення. Масовість тисне. Самі китайці говорять, що людей дуже багато, тому якщо хочеш мати гарну роботу, то треба багато й плідно вчитися. Боротьба за виживання там досить відчутна в усьому. Китайці мені навіть позаздрили, що я маю двох дітей, там дозволено тільки одну дитину. Склалося враження, що людина там розглядається як засіб для створення благополуччя країни.

Також з професійної точки зору мене цікавили пасажирські перевезення в місті-мільйоннику. Переважають великі автобуси, які курсують швидко й динамічно, оплата електронна, немає кондукторів. Заходиш на передні двері, кидаєш юань ( як наша гривня) до барабану й проходиш. Вихід на інші двері. Є двоповерхові автобуси. Транспорт не зупиняється на переходах. Люди тільки встигають розбігатися. У деяких місцях є містки, а підземні переходи відсутні взагалі. Мені важко було звикнути до такого темпу.

Щоб потрапити на привокзальну площу залізничного вокзалу, яка огороджена, треба придбати квиток на якийсь із потягів. Проходиш металошукач і тільки так можеш потрапити до приміщення вокзалу і тільки до тієї кімнати, де вказано твій напрям. Там дуже зручні крісла. Коли приїздить потяг, на платформі нікого немає. Хто приїхав - тунелем вийшов у місто, хто їде - іншим тунелем вийшов на перон. Пасажири не заважали один одному й не створювали натовпу. Це мене вразило.

Велике враження справив і 8-ми годинний переліт, який для мене за тривалістю був таким перший. Аеропорт будували під Олімпіаду, там багато терміналів. Ми дивилися у вікно й бачили скільки літаків сідають і злітають одночасно. Було страшно, щоб вони не зіткнулися. Усі моменти там дуже чітко відрегульовано.

Щодо харчування, то воно різко відрізняється від нашої кухні. Навчився їсти паличками, бо ложок і виделок там просто немає. У меню відсутні солодкі блюда й борошняна випічка. Узагалі немає хліба, натомість багато м’яса й риби. Із напоїв переважає зелений чай.

--Миколо Миколайовичу, у той час коли ви перебували в Китаї, до університету звідти приїздила ціла група. Вони й про вас згадували. Чи були якісь відносини наукового плану?

--Так, це була група з транспортного університету, який знаходиться через річку Хуанхе, за 20 -25 км від університету Ланджоу. У нас був контакт, ми зустрілися з керівником. Вона показала нам університет, гуртожиток, познайомила зі студентами з країн пострадянського простору: Узбекистану, Киргизії, які виграють гранти й за кошти Китаювивчають китайську мову, маючи безкоштовний гуртожиток і стипендію (200 доларів). Є й контрактники, для них у Китаї навчатися дешевше ніж удома. Зустрічали й студентів із України, батьки одного з них мешкають у Кременчуці. Такий інтерес пояснюється тим, що нині послуги перекладача китайської мови досить високо котуються, бо Китай має перспективу розвитку бізнесу.

У транспортному університеті зроблено перші кроки щодо співпраці з нашим університетом. Присутність китайської делегації на святкуванні 50-річчя засвідчує про серйозність намірів щодо подальшої співпраці й обміну студентами. Я також мав можливість пройти там інтернатуру, але через непередбачені обставини довелося перервати поїздку.

--Китайські студенти дуже відрізняються від наших?

-- На перший погляд, ніби однакові, але вчаться вони старанніше, активно займаються спортом і ведуть здоровий спосіб життя. У студмістечку дуже багато спортивних майданчиків, увечері вони всі зайняті студентами. Пиво там не п’ють, на вулицях продають тільки чай, а спиртне дозволено вживати лише у закритих приміщеннях. Уранці студенти роблять ранкову гімнастику всі разом. Інформаційні технології там досить розвинені й доступні кожному.

На завершення нашої розмови хочу наголосити, що такі міжнародні програми надзвичайно цікаві. До участі в них треба прагнути, це не є чимось нездійсненним, а ще добре вчити англійську мову.