До 140-річчя Лесі Українки

До 140-річчя Лесі Українки

Моє натхнення

Весна вже сотворила своє чудо:

Її пробудження з пахучим цвітом вишні

Лилося голосом сопілки всюди.

Вбиралася природа в шати пишні.

Від довгих снів прокинулися квіти,

Зазеленіли луки та поля,

Повіяв теплий, свіжий, тихий вітер,

І знов омолодилася земля.

Кохання забриніло в серці

Чарівної красуні й юнака.

І дихання немов в устах завмерло,

І мова поглядів така ясна.

Зародження любові мов картина:

Весільним співом дзвонять солов’ї,

Неначе вишивається калина

На рушникові нової сімї.

Безмірне щастя Лукаша і Мавки

Таке омріяне, прекрасне, молоде,

Буяло понад озером до балки,

Кохання собі місце скрізь знайде.

Весна цвіла надіями у грудях,

За нею літо швидко перейшло.

Траву скосили, висушили люди,

Серпа чекає золоте зерно.

Посеред гомону ошатної природи

Звели хатину в хащі лісовій,

Де небувало людських рук і зроду

Селян – із примхами своїх затій.

В ім’я своєї щирої любові

Пішла у люди Мавка лісова,

Та більше плакала в діброві –

Не догодила ненці Лукаша.

Сварлива жінка, жадібна, жорстока

Не полюбила дівчину-весну,

У неї в голові одна морока:

Як одружити сина і Килину

Мовчить сопілка, пісні вже немає.

Поезія втекла із Лукаша душі.

Але за що та дівчина страждає?

За що сльоза в її очах блищить?

Обрала мати сину наречену,

А він погодився, не став наперекір.

На бік любові – вічної, святої,

На бік красивих, неповторних мрій.

Шовковим листям плаче біля хати

Верба. То –Мавка, дівчина-весна.

Невинная душа не витримала зради –

Залишилась на згадку лиш її краса.

Вона живе в мелодіях барвистих,

Що оживають у закоханих серцях,

Її любов – то велич “Лісової пісні”,

Що вартує дорожче за життя.

Наталія Колодяжна,

студентка І курсу, гр. ЕТ-10-1