У Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського відбувся круглий стіл на тему «Унітарність і децентралізація влади як альтернатива штучній федералізації в сучасній Україні». Організаторами заходу виступили ректорат КрНУ; кафедра теорії, історії держави та права; кафедра українознавства за участі ГО ІПЦ «Європейський клуб», викладачів, студентів університету, громадських активістів і журналістів.
Вітаючи присутніх, проректор з науково-педагогічної роботи та гуманітарної освіти В.В. Сергієнко зазначила, що розмови про федералізацію України є очевидною провокацією Кремля, спрямованою на розчленування єдиної держави. В умовах фактичної війни на сході – це черговий крок до розбалансування усієї державної інституціональності. Сьогодні все це слугує свого роду «фіговим листком» для прикриття сепаратизму й намірів розхитати державу. Інша справа, що у відповідності із проектом закону про внесення змін до Конституції України, запропонований Президентом України Петром Порошенком, в країні має бути реалізована ідея децентралізації. На переконання глави держави, вона збільшить можливості участі місцевої влади в розвитку територій із урахуванням місцевої специфіки регіонів, зокрема й у питаннях віри, історичної пам’яті, мови, етнічних традицій.
Усі ці питання й стали темою розмови на круглому столі. А розпочалася вона екскурсом у історичне минуле України. Не секрет, що прихильники федералізації інколи наводять аргументи, що у минулому за це виступали Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Сергій Подолинський, ідеї федералізму проголошувало Кирило-Мефодіївське братство. Розвінчав такі міфи кандидат іст. наук, доцент кафедри українознавства В.О. Крот у доповіді «Еволюція ідей федералізації у М.С. Грушевського та державотворення в Україні в 1917- 20 роках». Насамперед він зазначив, що федералізація вищезазначеними політиками розглядалась як засіб державотворення для України, адже незалежної Української держави тоді не існувало. Йшлося, власне, про федералізацію Російської імперії, у якій Україна мала б отримати широкі права, як суб’єкт федерації. Більше того, після утвердження України як незалежної унітарної держави розмови про її федералізацію втратили б актуальність. Михайло Грушевський виступав за децентралізацію влади в Україні, він був проти поділу її території на губернії та повіти. Натомість пропонував виборчу систему за принципом поділу на землі, які прив’язував до історичних назв минувшини. За часів СРСР жодна з його пропозицій не була реалізована, тому й нині є актуальними.
Про політичний аспект головної теми круглого столу говорив доцент кафедри ТІДП О.В. Урін у своєму виступі «Шляхи реалізації права націй на самовизначення та сучасні проблеми України». Найбільшим нонсенсом в історії він назвав те, що ті, хто зазвичай бореться за право на самовизначеність, отримавши владу, забувають про це. Так було і під час створення СРСР. Юридичного договору про добровільний союз рівноправних республік ніхто й ніколи не підписував. Натомість Кремль відразу ж висунув Україні ультиматум щодо єдиного уряду та єдиної партії. Подібні прагнення через фіктивну федералізацію демонструє нині й Путін, називаючи анексію Криму й війну на Донбасі не міжнародними порушеннями, а правом на самовизначення.
«Унітарність чи федералізація, їх переваги та небезпеки для сучасної України в умовах конституційної реформи» - такою була тема виступу кандидата юридичних наук О.А.Матети. Він наголосив,що певна частина українців мають ілюзію, що федералізація розв’яже усі їхні проблеми, а тому не хочуть зважати на пов’язані з нею небезпеки. Тож нагадав, що в унітарній державі функціонують єдині для всієї країни вищі органи державної влади, правова система, конституція, збройні сили. У свою чергу, федерація – це форма державного устрою, у якій частини федеративної держави є державними утвореннями та володіють певною політичною самостійністю. Ці утворення формально не володіють суверенітетом, правом одностороннього виходу з федерації й самостійної участі в міжнародних відносинах. Федералізація – це процес об’єднання незалежних суб’єктів (земель, штатів, регіонів) у федерацію і створення надсуб’єктних органів управління. Коли ж йдеться про Україну, то фактично мається на увазі цілком протилежне – перетворення унітарної держави у федеративну шляхом зміни Конституції та проведення відповідних законодавчих реформ. Частина населення у південно-східних регіонах, яка підтримує федералізацію, або не розуміє, про що йдеться, або ж приховує цим словом сепаратистські настрої. За федералізацію також виступають окремі «лідери» самопроголошених територій, з тим, щоб забезпечити собі владні повноваження та уникнути відповідальності за злочини.
Щодо юридичного аспекту теми, то його торкнувся доктор юридичних наук, зав. кафедрою ТІДП В.Д.Шаповал у виступі « Адміністративно- територіальний устрій сучасної України в умовах конституційної реформи». Він нагадав, що нині Україна – унітарна держава. До її складу входять 24 області, два міста республіканського значення – Київ та Севастополь – й Автономна Республіка Крим (останні утворення є тимчасово окупованими РФ територіями). Унітарний статус України закріплено статтею 2 Розділу І Конституції України. Правом ініціювати зміни цього розділу наділені Президент України або не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради – із затвердженням їх на Всеукраїнському референдумі, який призначає Президент України. Яка ж різниця між федералізацією та децентралізацією? Різниця у тому, що федералізація передбачає елементи державності у регіонів, наприклад, наявність місцевих парламентів, які прийматимуть закони, урядів, що формують правову базу, судової системи, та навіть ведення зовнішньополітичної діяльності. Децентралізація ж – це передача повноважень та відповідальності від центру до регіонів, зокрема посилення їх бюджетної відповідальності через запровадження власних податків та права розпоряджатися ними. Федералізація – це процес об’єднання незалежних державних утворень, на засадах відносної автономності. Україна ж – вже сформована унітарна держава, у якій немає державних утворень (за винятком тимчасово окупованої АРК). Більш того, в Україні, на відміну від Росії, немає адміністративних одиниць, виокремлених за національною ознакою. Відповідно, немає національних меншин, єдиною батьківщиною яких є територія України. Виняток становлять кримські татари, які проживають у тимчасово окупованому Криму. Крім того, федеральний устрій Російської Федерації насправді є фікцією, оскільки суб’єкти федерації істотно обмежені у правах. Так само як фікцією була конфедерація СРСР. Відповідно, - немає жодних підстав для того, аби надавати регіонам якісь державні функції. Цього хочуть лише проросійські сили, аби Кремль отримав важелі впливу на владні органи на місцях з метою послаблення української державності.
Студентка Ольга Доскач зупинилася на мовному аспекті боротьби за владу. Його досить активно використовують проросійські сили в інформаційній війні, заявляючи про якісь утиски російськомовного населення.
Кожному з доповідачів учасники круглого столу мали можливість поставити запитання й отримали на них вичерпні відповіді. Модератором цього процесу та дискусії в аудиторії виступав керівник «Європейського клубу» О.І.Овчаренко. Звісно, що не все так просто з реформуванням нині діючої владної структури України, тому на думку організаторів круглого столу, важливо, щоб нинішні студенти, а завтрашні фахівці активніше долучалися до цього процесу. А ще розуміли, що Україна була, є і буде єдиною, суверенною, унітарною державою .
