30 років тому Верховна Рада Української РСР абсолютною більшістю голосів ухвалила доленосний документ – Декларацію про державний суверенітет України. Якраз тоді, в далекому 1990-му, наш народ консолідувався навколо ідеї української державності й довів світові, що ми – нація, яка прагне творити власну долю на власній землі. Сьогодні, як і колись, маємо бути єдині в своїх прагненнях та діях. І знову виборювати право на вільну й демократичну державу. Згадаймо, як відбувалось ухвалення Декларації про державний суверенітет України.
«Під тиском бандерівців…»
На календарі – літо 1990-го. Радянська імперія, попри зусилля Москви зупинити цей процес, тріщить по швах. Одні лише збройні конфлікти, що розгорілися на її просторах, чого варті! В Україні, на відміну від деяких інших республік, до цього не доходить. Натомість усе голосніше чути голоси тих, хто вимагає проголошення Україною державного суверенітету.
‒ Націонал-демократичні сили вважали, що потрібно не проголошувати незалежність, а відновлювати, ‒ говорить письменник Григорій Кримчук. – І мали рацію: адже ще в 1918-му проголошено самостійну Українську Народну Республіку, яка мала всі атрибути державності: герб, прапор, гімн, військо, і яку більшовицька Росія втопила в крові. На той час у нашому парламенті верховодили комуністи, серед яких переважали секретарі обкомів, райкомів, інші партфункціонери. Зважаючи на настрої суспільства, вони не заперечували відкрито курсу на вихід із СРСР, але вважали, що «це потрібно робити обережно, не поспішаючи», сподіваючись зберегти радянську імперію на десятиліття…
І сьогодні, на 29-му році існування Української держави, деякі «доброзичливці» в сусідній державі кажуть, що і Декларація, і сам Акт про Незалежність, ухвалені 16 липня 1990-го і 24 серпня 1991-го, «українські депутати затвердили, не витримавши тиску бандерівців, які погрожували їм фізичною розправою». Кожен адекватний громадянин, який у ті часи жив на нашій землі, почувши подібні «одкровення», посміхається, крутячи пальцем біля скроні.
Події, що передували ухваленню Декларації
Спогади колишнього народного депутата Української РСР, дипломата Володимира Василенка:
‒ Це питання у квітні 1990-го порушив новообраний народний депутат Іван Заєць. Я підготував проєкт цього документу. Під час його ухвалення 355 депутатів сказали «так», проти – 3, утрималися – 0, а не голосували ‒ 26.
Декларація стала своєрідним віддзеркаленням волі українського народу до свободи, справедливості, демократії і незалежності. Її сприйняла українська громадськість як проголошення незалежної державності України. Сьогодні мало хто про це знає, але 30 років тому ВР України постановила «вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято».
Після ухвалення Декларації про державний суверенітет склалася досить парадоксальна ситуація. Адже в УРСР продовжувала існувати не лише комуністична партія, ай її ЦК, політбюро, у кожній області та районі діяли обкоми і райкоми – «філіали» ЦК, які далі втручалися в діяльність районних та міських рад. Більш того, в кожному колгоспі, виші, на підприємствах, військових частинах продовжували функціонувати парторганізації!
Отже, у реальному житті нічого не змінилося? Не зовсім так. З ухваленням Декларації все суспільство зрозуміло: корабель під назвою «Україна» хоч і повільно, але все впевненіше бере курс на самостійне плавання. На цьому кораблі з’являються більш-менш самостійні в прийнятті рішень капітани, та й лоцмани теж свої, українські (згідно внесених до Конституції УРСР змін і поправок, проголошувалося її верховенство, а також законів, прийнятих українським парламентом над Конституцією СРСР і союзними законами).
Парламентарі, опираючись на зміст Декларації, на законодавчому рівні передбачили, що з 1 грудня 1990 року всі українці повинні проходити армійську службу на теренах України. Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять.
Логотип Полтавської області до 30-річчя Незалежності України
«Це досить цивілізований документ…»
Саме так відгукувалися про Декларацію на Заході та в США. Зокрема, «Нью-Йорк Таймс» писала, що «українці намагаються повернути втрачену століття тому державність цивілізованим, правовим шляхом». А прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер назвала рішення українського парламенту «вчинком, який свідчить про толерантність українців щодо своїх країн-сусідів». Справді, у преамбулі Декларації підкреслено, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Водночас Декларація проголошувала економічну самостійність України: йшлося про намір створити банківську, цінову, фінансову, митну й податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Також Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти й не набувати ядерної зброї. А також проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Поштова марка в честь прийняття Декларації про державний суверенітет України
Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов`язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація являла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.
