Доцент Ольга Літвінова розповіла про ставлення студентів КрНУ до проблеми насильства (результати анкетування*)
10.12.21
З 25 листопада по 10 грудня Кременчуцький національний університет ім. М. Остроградського бере участь у Всеукраїнській акції «16 днів проти насильства». Студенти – її активні учасники. Плакат «Скажи «Ні» насиллю!» (на фото) створили студенти ФЕУ. Студенти-психологи під керівництвом доцента кафедри психології, педагогіки та філософії ФПГіСН Ольги Літвінової проводили серед здобувачів освіти КрНУ анкетування на тему «Проблеми насилля, як соціально-психологічного феномену». Ольга Літвінова поінформувала про результати анкетування та про те, яка робота з протидії насильству наразі ведеться.
Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, педагогіки та філософії Ольга Літвінова розповіла, яка робота ведеться за зазначеною проблематикою:
– Я веду курс «Психологія девіантної поведінки», це поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих у суспільстві норм. Ми вивчаємо соціально-психологічні чинники, які провокують девіантну поведінку, її види та напрями психологічної допомоги особистості, яка має прояви агресивної поведінки. У нас є курс «Гендерна психологія», він з’явився два роки тому, ми внесли його до програми підготовки магістрів-психологів. У цьому курсі ми досліджуємо проблеми гендерного насилля. Також є курс «Кризова психологія», де ми розглядаємо проблеми домашнього насилля, насилля над дітьми, проблеми сексуального насилля тощо. Студенти слухають з інтересом, вони розробляють просвітницькі буклети, щоб використовувати їх для підвищення психологічної обізнаності мешканців нашого міста та студентів нашого закладу освіти. Окремо ми вивчаємо зі студентами діагностичні маркери, за якими можна помітити, що стосовно тебе відбувається психологічне насильство. Проблема насильства зачепила мене давно, на попередньому місці роботи я була одним із ініціаторів проведення щорічних науково-практичних семінарів на тему «Соціально-психологічна проблема насилля у сучасному суспільстві». У КрНУ, на кафедрі психології, педагогіки та психології, ми щороку проводимо заходи в рамках Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства». Ми співпрацюємо з Центром соціального захисту дітей, сім’ї та молоді, запрошуємо звідти фахівців для проведення тренінгових занять. Також я запрошую своїх колег, зокрема у минулому році це була фахівчиня, яка займається проблемою допиту дітей, які постраждали від сексуального насилля, вона має величезний досвід, і знайшла час поспілкуватися онлайн з нашими студентами.
Також Ольга Літвінова відповіла на запитання щодо анкетування*, проведеного студентами-психологами під її керівництвом.
Анкетування*на тему «Проблеми насилля, як соціально-психологічного феномену» провели студенти спеціальності «Психологія». Вибірку склали 430 студентів КрНУ (77,5 % дівчат та 22,5 % хлопців), які пройшли анкетування анонімно, онлайн, за допомогою Google-форми.
– Під час анкетування 69% студентів відповіли, що втрутились би в ситуацію, якби побачили, що до якоїсь особи чиниться насильство. Як ви оцінюєте цей результат? Він відповідає реальності?
– А ви думали, що вони будуть мовчазно спостерігати? Анкетування було анонімним, тому мені хочеться вважати, що студенти відповідали щиро. З іншого боку, в анкетуванні є і негативні моменти – ми не можемо перевірити результати, а людина все одно намагатиметься себе трохи прикрасити і відповісти в межах соціальної бажаності. Так, є випадки, коли студенти проявляють байдужість, але є й випадки, коли вони готові до волонтерської діяльності, готові надавати допомогу людям. Навіть якщо там похибка в межах 5%, я все-таки хочу сподіватися, що наша молодь у своїй більшості готова втручатися, коли над кимось чинять насильство. Хоча звичайно, певна частина протестуватиме мовчки, щоб не отримати проблем. Тут багато залежить від ситуації, мозок людини може в певній ситуації дати команду завмерти, не втручатися, щоб уникнути небезпеки.
Результати анкетування
Запитання: Якщо ви бачите, що по відношенню до когось здійснюється насилля, як ви відреагуєте?
Відповіді: намагаюсь втрутитися – 69%; мовчазний протест – 16%; це залежить від ситуації – 6,60%; ігнорую – 4,70%; абсолютно не зачіпає – 4%.
– Які форми насильства студентів обурюють найбільше?
– Наші студенти знають, що існують чотири форми насильства – фізичне, психологічне, економічне і сексуальне. Але у більшості випадків молодь готова говорити саме про фізичне насилля, бо його видно одразу. Побиття, як форму насильства, назвали 91,4% респондентів анкетування. А щодо психологічного, то мало хто розуміється на його наслідках, тим більше віддалених, вони мало знають про наслідки таких форм насильства, як ігнорування, крик, сварки, залякування.
– Як студенти оцінюють ситуацію – насильства в суспільстві стало більше чи менше?
– Вони зазначають, що зараз побільшало конфліктів навіть в родинах, серед близьких людей. Ми буквально у листопаді проводили дослідження щодо ставлення студентів до проблеми психічного здоров’я (10 жовтня відзначають Всесвітній день психічного здоров’я). В анкеті було запитання: чи вважають вони, що стан психічного здоров’я в суспільстві погіршився, і з чим це пов’язано? Студенти відповідали, що стан психічного здоров’я погіршився, побільшало конфліктів. На їх думку, на це впливає карантин, самоізоляція, коли 24 години вся сім’я разом, а культура спілкування у нас, на жаль, не дуже розвинута. Більшості студентів складно говорити про свій емоційний стан, вони не завжди можуть визначити, що саме відчувають на даний момент. А коли людина не може зрозуміти власний емоційний стан, їй дуже важко оцінити, що відчуває інший, і налагодити з ним спілкування.
– Які групи населення студенти вважають найбільш незахищеними від насильства?
– Вони визнають, що найбільш незахищеними від насильства є жінки та діти, а також люди з інвалідністю та люди похилого віку. Їм найважче, це дуже вразливі верстви населення. Тому акція «16 днів проти насильства» має привернути увагу до цих людей. Щодня у нас багато проблем, ми біжимо у своїх справах, іноді навіть не звертаючи увагу на беззахисну розгублену бабусю або людину в інвалідному візку, яку, можливо, змушують жебракувати на вулиці.
Результати анкетування
Запитання: Які категорії осіб найчастіше стають жертвами насильства?
Відповіді: жінки – 78,1%; діти – 48%; люди з іншою сексуальною орієнтацією – 14,7%; люди з іншими поглядами – 14,4%; люди з інвалідністю – 6,3%; люди похилого віку – 5%; молодь – 3%.
– Наразі активно говорять про насильство щодо жінок, а як справи з насильством щодо чоловіків?
– Як фахівець з гендерної психології, мушу сказати, що є чимало випадків насилля і щодо чоловіків. Чоловіки іноді не можуть навіть скористатися власними правами, прописаними у законах. Наприклад, за законом, чоловік теж має право брати відпустку для догляду за дитиною, але більшість з них не готові це робити, бо є страх втратити символічну маскулінність, тиск гендерних стереотипів на них дуже потужний. Ось вам ще приклад – чоловік наважується взяти лікарняний, щоб доглядати за хворою дитиною, яка потрапила до лікарні. А йому кажуть: вибачте, у нас тут всі діти лежать з мамами, для вас палати немає! Це насилля! Не варто також забувати про насилля в армії – воно теж здійснюється в більшості випадків відносно чоловіків.
– Студенти ФПГіСН зняли відеоролик про форми насилля. Там є сюжет про дівчину, яка вимагає, щоб хлопець на підтвердження свого кохання купив їй ще одні черевички. Це насильство?
– Звичайно! Це маніпуляції, форма психологічного насильства. Чому він має купувати їй черевики і таким чином доводити, що він її кохає? У даному випадку вже хлопцю варто подумати, чи приймає його ця дівчина таким, який він є, чи лише хоче приймати від нього подарунки?
– Одна з сучасних форм насильства – булінг у соцмережах. Яке ставлення до нього студентів?
– Такого запитання в анкеті не було, але ми звісно говоримо з нашими студентами про дане явище. На мою думку, булінг– ще досить табуйована для нашої країни тема. Наше суспільство робить лише перші кроки у цьому напрямі, дуже мало хто готовий говорити про це, визнати себе жертвою. Особливо складно таке для студента – це вже фактично доросла людина, їй важко визнати, що вона стала жертвою цькування. Для цього треба мати сміливість! Адже якщо ти жертва – значить, ти не зміг дати здачу, не зміг себе відстояти, це серйозний удар по самооцінці та самоповазі. Але це потрібно визнавати, бо такі зізнання важливі і для інших людей – якщо вони бачать, що комусь вистачило сил визнати себе жертвою, вони й самі наважуються на такі зізнання. Ми не маємо права замовчувати такі випадки, і тим самим давати можливість кривднику і далі безкарно знущатися з жертв. Кривдник має розуміти, що є люди, яким вистачить сил дати йому відсіч. Свого часу ми з моєю магістранткою досліджували тему боулінгу у шкільному середовищі, є в нас відповідна стаття. Зараз стикаєшся з такими речами, наприклад, коли шестирічні дівчата побилися в школі, справу навіть довели до поліції! Як таке фізичне насильство могло статися між шестирічними дівчатками?!
– Ви можете пояснити, чому таке могло статися?
– Я знаю одне – причина такої поведінки маленької дитини знаходиться в сім’ї. У психології ми кажемо, що дитина – це «ходячий симптом». Все, що вона робить, може бути її реакцією на несприятливу ситуацію вдома. Дитина може так реагувати у випадку, коли, можливо, вона сама бачила насильство, агресію до себе з боку батьків, це такий сильний біль, який дитина не вміє висловити і він може проявитися в агресії щодо інших дітей, тварин. Так назовні вихлюпуються біль, страх, образи дитини, яка мала б почувати себе в родині захищеною, натомість стикається там з насильством фізичним або психологічним.
– Під час анкетування більшість студентів (71%) відповіли, що не стикалися з насильством у своїй родині. Водночас вони вам розповідають, що рівень насильства в родинах наразі підвищився. Як це узгоджується?
– Тут є певні особливості, дитина або молода людина не готова визнати, що родичі, близькі люди, які мають створювати вдома безпечний для дитини простір, замість цього вчиняють щодо неї насильство. Дітям такі речі визнавати дуже важко. І студентам важко визнати, що вони стали жертвами домашнього насильства. Крім того, студенти, як я вже казала, добре усвідомлюють, що таке фізичне насильство, але мають досить нечітке уявлення про насильство психологічне, такі його форми, як ігнорування, образи, обмеження свободи. Тому вони можуть навіть не усвідомлювати, що стали жертвами домашнього насильства.
Результати анкетування:
Запитання: Чи проявляли ваші близькі родичі насилля по відношенню до вас?
Відповідь: Ні – 71%; Так – 29%.
– Чи розповідали вам студенти про факти булінгу в університеті?
– Я радію, що вони про такі речі не говорили, анонімних повідомлень теж не було, хоча у нас є скриньки, куди можна покласти таке повідомлення. За роки, що я працюю в університеті, з булінгом ми, на щастя, не стикалися. Водночас я вважаю, що викладач повинен уважніше придивлятися до поведінки студентів, а не лише перевіряти їхні знання. Важливо вчасно побачити, що зі студентом щось не так – можливо, він намагається усамітнитися, неуважний на парах, пригнічений. Ми можемо в такий момент зупинитися, провести з дитиною кілька хвилин, запитати, що у неї сталося? На жаль, ми відходимо від такого індивідуального спілкування. Навіть така проста річ, як запитати перед початком лекції, як у них справи, підбадьорює і надає надії. Але у багатьох сім’ях навіть не спілкуються з дитиною – годують, купують речі, але не спілкуються! Є й інша проблема – чимало батьків їдуть на заробітки за кордон, мама поїхала туди працювати, вона не знає, як її студент тут сам живе, як його справи. Траплялись випадки, коли студенти говорили мені, що батьки відкупляються від них грошима. Таким чином батьки намагаються приховати свою провину за те, що поїхали і залишили дитину.
– Чи розповідаєте ви студентам про особливості булінгу в соціальних мережах?
– Так, ситуація з соціальними мережами – це дуже важлива соціальна проблема. Звичайно ми говоримо про це студентам, у мене є курс кризової психології, де ми кажемо, зокрема, і про культуру спілкування у соціальних мережах, про наслідки легковажної поведінки, коли ми привертаємо увагу до себе, бездумно викладаючи на своїй сторінці фото, які можуть дати підстави вважати нас легкодоступними. Це відбувається через нерозуміння особистих кордонів, нерозуміння того, що є речі, які є досить особистими і демонстрація їх на широкий загал може бути небезпечною. Іноді ми провокуємо інших людей своїми вчинками, а потім дивуємося, чому з нами трапилась така біда. Тому у студентів конче необхідно виховувати критичне мислення, щоб вони аналізували, до чого можуть призвести їхні дії, щоб розуміли, що це вже їхня власна відповідальність – викладати чи ні певну інформацію на своїй сторінці у соцмережах.
– Хто найчастіше стає жертвою боулінгу в шкільних та студентських колективах?
– Існує багато психологічних чинників, які впливають на те, буде людина боротися чи стане жертвою. Натомість у дитячому булінгу жертвою найчастіше стає той, хто чимось відрізняється. Чому діти починають когось цькувати? Тому, що він відрізняється від них. Пам’ятаєте казку про бридке каченя? Коли дитина надто відрізняється від інших своїми речами, зовнішністю або, наприклад, рівнем своїх знать, успіхами у навчанні, це викликає у певної кількості однолітків роздратування і бажання цькувати. І мова не йде лише про дорогі телефони, якими вихваляються діти, або одяг чи автомобілі батьків. Якщо ти дуже добре вчишся і багато знаєш, це теж може спровокувати агресію підлітків – «ботана» почнуть цькувати. Ти маєш те, чого немає у нас? Так ми можемо це висміяти, зламати, знищити, щоб ти не висовувався і не був кращим за нас!
– Як може виглядати психологічне насильство викладача щодо студента і студента щодо викладача?
– Тут дуже багато проблем, це окрема велика тема. В принципі, насильство викладача щодо студента може проявлятися у неадекватній оцінці його знань, коли після якогось непорозуміння викладач починає цілеспрямовано занижувати оцінки студента, і всі його спроби перездати предмет будуть ігноруватися. Радію, що таких випадків в нашому університеті не було. Наразі набагато більше прикладів насилля студентів щодо викладачів. Це може мати вигляд знецінення роботи викладача, невідвідування його занять тощо. Якщо викладач готувався до занять, а до нього ніхто не прийшов, це теж форма психологічного насильства! Ще один приклад психологічного насильства – відсутність розуміння правил етичної поведінки, коли студенти втручаються у особистий простір викладача, його особистий час, коли вони у вихідні дні надсилають курсові роботи або пишуть SMS об одинадцятій годині ночі і повідомляють, що надіслали курсову і її треба перевірити! У таких випадках необхідно говорити зі студентами про культуру ділового спілкування. Треба чітко пояснити, що у викладача є особистий час та вихідні дні. Треба окреслювати особисті кордони, чітко визначати дедлайни.
– Де шукати коріння агресивної поведінки та схильності до насильства дитини чи підлітка?
– Ми вважаємо, що джерело насильства – це все-таки сім’я. Психологи часто кажуть дорослим: не виховуйте дітей, виховуйте себе! Бо коли батьки сваряться вдома один з одним, дитина це бачить, коли вони чинять фізичний чи психологічний тиск на дитину, вона розуміє, що це норма, і далі вже сама застосовуватиме насильство. Багато людей, які були жертвами, потім самі стають агресорами. Ми всі живі люди, наші емоції іноді зашкалюють, але ми можемо визнати свою помилку, вибачитись, сказати: вибач, що я зірвалась на тобі! На жаль, не всі готові визнавати свої помилки. Натомість усім нам варто пам’ятати, що насилля породжує насилля.
