Підсумки Конкурсу поезії «Україна у серці кожного»
10.04.23
В університеті 10 квітня завершився Конкурс поезії «Україна у серці кожного», присвячений Україні, перемогам та самовідданій боротьбі українського народу з російським агресором. За умовами Конкурсу у ньому брали участь студенти, викладачі та співробітники КрНУ.
Журі у складі д. філол. н., проф., зав. кафедри лінгводидактики та журналістики К. Сізової, к. філол. н., доц. кафедри гуманітарних наук, культури і мистецтва В. Шабуніної, к. і. н., доц., нач. відділу виховної та культурно-масової роботи Т. Плаксій підвели підсумки Конкурсу і визначили кращі твори студентів та співробітників, а саме:
«Ми українці…» – Катерина Мельниченко (ФЕУ, гр. ФБС-20-1)), «Незламна» – Ніна Мойсеєнко (ФПГіСН, гр. СОУ-21-1)); «Її людина» – Олександра Вербівська (ФПГіСН, гр. СОУ-22-1).
Серед творів викладачів та співробітників журі визначило кращі поетичні твори: «Паляниця» – Юрій Морозов (випускник інституту електричної інженерії та інформаційних технологій, стейкхолдер кафедри комп’ютерної інженерії та електроніки); «Для країни моєї змінились часи…» – Марина Байкова (фахівець кафедри машинобудування).
Ми українці, нам тернами засіяна дорога
Щоденно молимось за ЗСУ, звертаємось до Бога.
Яким би не було вже це життя тривожним –
Кожен українець пишається українцем кожним.
Ми самі вибрали цей надзвичайно довгий шлях
До незалежності своєї, до Перемоги зі сльозами на очах.
Ми гартували нашу міць, і силу, й волю
Здригались від кривавих днів, не піддавались болю.
Руйнували всі устави і закони, які нам диктували
Замість того щоби плакать, ми дотепно жартували.
Бо це є наша особливість українська
Ми словом навіть боремо на рівні з військом!
Ми віддавали все і до останнього стояли
Ми хотіли раю, доки з пекла всі чорти вставали.
Затамовуючи подих і перехоплюючи дух
Піднімали з попелу повстанський рух.
Виборювали право на життя страшенною ціною
Запеклими боями, роками гартовані війною.
Ніколи не здавались, йшли до останньої хвилини
Боролись за свободу, за славу України!
Хоч боляче і страшно, окуті темрявою очі
Та помстимося ми за всі страшні ті дні і ночі!
Бо ми є українці, доля нас такими возродила
Дала нам право, щоб літати, та тільки не дала нам крила.
Сказала: « Ви самі маєте у себе їх знайти!
І щоб нарешті зрозуміли, хто насправді вам брати».
Важко. Розумієм. Прагнем. Визнаєм.
Все зло на світі спалимо нашим лютим вогнем!
Впевнена, здолаємо все, щоб не було
Бо ми всі точно знаємо, за що ми стоїмо!
(К. Мельниченко. Ми українці...
Кременчук, 2023 р.)
Незламна
Поміж золота колосся ходить дівчина ясна,
Гордо, впевнено ступає України Майбуття.
У очах зоріє віра, шлях освітлює вона.
А у серці є надія, що живе, не помира.
Рідний край, моя країно, найсильніша з-поміж всіх!
Нас чека щаслива днина, небо сповнене надій.
Воля, слава і завзяття – все це є в тобі одній.
Ворогам усе воздасться, ти здолаєш їх усіх!
З неба будуть падать зорі, не ворожий Х-22.
Скоро станеш ти на ноги, і засяєш, як зоря.
Сині хвилі захлюпочуть, ми повернемо моря.
Твій народ всім допоможе, ти із нами, не сама.
Ми довіку будем вдячні за лани твої і дім.
Ти у серці нашім вічна, і краса твоя, і спів.
Гідно будемо плекати найпрекраснішу із мов,
Бо для нас є найрідніша мова маминих розмов.
Теплий спомин Батьківщини в думах наших ожива:
Поміж трав блукає вітер, чути щебет солов’я,
А у горах голос тихий, що неначе промовля:
«Кожен з нас – це Україна, ми – єдині, ми – сім’я!».
(Н. Мойсеєнко. Незламна.
Кременчук, 2023)
ЇЇ ЛЮДИНА
Вона любила бачити своїх людей у щасті.
Вона плекала кожну мить життя.
Любила чути сміх і витирати сльози.
Тримати почуття в руках.
Але й кричати, бити, заклинати
Любилось їй однаково усяк.
Відлуння співів солов‘я
саднило душу, груди розрива.
Калини ж цвіт міг рани залатати
та не оговтати від тих страждань,
Що принесли їй ті ірОди,
позбавлені усякої породи,
що мали тонни зброї на руках.
Вони лАдні назвати себе тими,
хто волю нам давать прийшли,
вони кричали «Нині! Нині»
Вам треба з «владой той кончать».
А нам то треба? Їй то треба?
Вона, нещасна, ледве диха,
не маючи і змоги встать.
Вона ридає, просить, скигле,
силУючись людей своїх сховать.
Вона уже не пам‘ятає як звати тих,
хто там напав.
Але навряд вона забуде,
як тії нелюди рвали,
як тії бездарі стріляли,
як тії іроди ревли.
Навряд прийдеться їй забути про днини
щастя повні і на мить….
Вона здригнеться. Розпростає груди.
Ковтне. І у наступний час…
Вдихне. Здійметься. Засміється.
Дозволить їм у неї пальцем ткнути,
промолвити слівце і потонути.
У власнім попелі на полі власної брехні.
Їй треба буде пам‘ятати, про тих,
хто мову відбирав, хто на священне казав «тьфу ти»,
і хто зі зброєю стояв.
Можливо, щось вона забуде.
Десь рік потому, може, два.
Вона згада.
Коли навколо буде ясна днина,
Вона погляне на свою людину,
що скаже: «Нарешті. Вдома. Україно».
(О. Вербівська. «Її людина». Кременчук, 2023)
××× Паляниця
Паляниця – тоє слово,
в горлі стало поступово,
руських якось застрягать,
«полуница?» – нет, тупица.
Не про ягоди розмова,
а про хліб, що ти забрав,
в конституцію вписав...
імператор, той ваш вова,
він порушує кордони,
незалежної держави,
її віри, армії і мови.
Не цурається він правил,
міжнародних тих статутів,
не вивчав у інституті.
Не навчили будувати...
Шанувати буде вата,
Та, що мала статус «брата».
Часу хід не згальмувати,
Не спинити страту твою,
В цьому важкому двобою,
смерть несеш не в свою хату!
Сліз не стримують дівчата,
по синах, чоловіках, батьках,
мужніх всіх захисниках.
Згуртувались ми разом,
Даєм відсіч багатьом,
нашу міць їм не зламати!
Україну, неньку, мати
зможемо відвоювати!
Паляниця – як по нотах
безумовно невимовна
всім руснявим окупантам,
зрадникам-колаборантам,
та ворожим «музикантам»,
що збирали по в’язницях,
підгорають в них сідниці.
Потікають за спідниці,
за поребрик, в свою рашу,
Геть! До зеків на парашу!
Люди были – стала вата.
Пацаны вабще ребята,
за убийства вам зарплаты,
как с похмелья вы помяты,
как с получки после случки
в пасти кровь, не запах мяты.
Браття мої молодії,
Всі в шоломах ми у «Дії»
Така доля на долонях
бити орків! Хоч в полоні,
хоч у пеклі дай по скроні!
Хай ті марші похоронні
дзвонять їм у телефоні.
Божий світ допомагає.
Віри кнопку натискає –
«Power» - сила! Powerнемо,
все, що ворог відокремив
тимчасово, темно стало.
Мою волю примусово,
він не вимкне.
Даю слово, ще у яслах,
не погаснуть наші гасла!
Батьківщину рідну мою,
перед ворога стіною,
я закрию хоч собою,
але маю люті зброю!
Славимо, тебе, Герою!
(Ю. Морозов («Діогент»).
Паляниця. Кременчук, 2023)
×××
Для країни моєї змінились часи,
Всюди кулі, снаряди, сирени.
Знає навіть малеча, це будні війни,
В перемозі велика потреба.
Ми усі живемо у нелегкий цей час,
Нас життя загартовує з вами,
Але знаємо ми, що для кожного з нас
У кінці будуть свої медалі.
Хтось отримає досвід життя в чужині,
Та з любов’ю вернеться додому.
Хтось засвоїть уроки, нові і страшні
І розкаже їх людям потому.
Хтось отримає рани, болючі й тяжкі
Та не втратить свій дух оптимізму.
Хтось у серці залишить героїв війни
Та не зможе торкнутись їх більше.
І настане той день, буде знову той час
З мирним небом, святами, дивами,
Будем жити щасливо і кожен із нас
Україну прославить піснями.
(М. Байкова. Для країни моєї змінились
часи…. Кременчук, 2023 р.)
Дякуємо усім учасникам Конкурсу за їх творчий доробок і бажаємо творчої наснаги і маленьких та великих перемог заради нашої Батьківщини – неньки України!
