У бою з російськими окупантами загинув 21-річний студент КрНУ Владислав Чураков
23.07.24
Підрозділ, в якому служив Владислав, чотири доби під шквальним вогнем противника утримував плацдарм, який, за словами їх командира, нереально було утримати і кілька годин. Наприкінці четвертої доби Владислав отримав поранення, несумісне з життям. Він загинув 15 липня під Торецьком (Бахмутський район, Донеччина).
Бійця поховали у рідному Світловодську. Попрощатися з ним приїхали побратими-спецпризначенці. Капрал Владислав Чураков служив у штурмовому полку «Сафарі» Департаменту поліції особливого призначення "Об’єднана штурмова бригада Нацполіції України "Лють".
Захищати Україну від російських окупантів він пішов у 20 років, щойно закінчив другий курс. У Кременчуцькому національному університеті хлопець навчався за ОП «Середня освіта (фізичне виховання)», кафедра здоров’я людини та фізичної культури.
Викладач Владислава доцент Тамара Лошицька розповідає:
– Влад прийшов до нас на другий курс, невисокий такий, з дитячим виразом обличчя і дуже щирою посмішкою. Я його за цією посмішкою і запам’ятала. Він одразу дуже чітко мені сказав, що хоче бути спецпризначенцем, офіцером, керівником з фізичної підготовки. Казав, що мріє служити в «Альфі»… Він був спортсменом високої кваліфікації, займався боротьбою… Зовсім дитина, неповних 20 років… Все дуже несподівано сталося. Після закінчення навчального року ми зібралися зі студентами в аудиторії, бажали один одному щастя та обіцяли 1-го вересня зустрітися у цій аудиторії. А коли усі розійшлися, Влад затримався і каже: Тамара Іванівна, я далі з вами не вчитимусь, я йду на війну. Я за руки його хапала, умовляла подумати, казала, що він ще дитина, дуже молодий, казала, що він навчається на стаціонарі і має законну броню! А Влад відповів: Тамара Іванівна, у мене спецпідготовка, я здоровий, витривалий, хто, як не ми, країну захищатиме? Разом з колегою, Оленою Олександрівною Біліченко, ми його хвилин сорок умовляли почекати, казали, що дуже рано йому йти на війну. А він відповів: це ніколи не рано! Подав документи, пройшов комісію, співбесіди, все зробив тихо, ніде цим не козиряв, не вихвалявся. Пішов служити за контрактом…Така дитина була прекрасна…
Одногрупники разом з Тамарою Лошицькою щомісяця збирали Владу гуманітарні передачі. Там були і яблука, і термобілизна, і НАТівські шкарпетки, і ліки – чимало корисних речей. Владислав у відповідь надсилав коротенькі відео, дякував за допомогу, бажав усім «щастячка, здоров’ячка».
На день народження однокурсники зібрали Владиславу святкову передачу. Тамара Лошицька відправила її, та передала бійцю вітання від студентів.
Згодом Владислав надіслав своє останнє відео, де казав:
– Бажаю вам здоров’ячка та передаю привіт Кременчуцькому національному університету імені Михайла Остроградського. Бажаю вам міцного здоров’ячка та будьте щасливими!
15-го липня Владислав загинув. Коли його викладач Тамара Лошицька запитала командира Владислава, що 1-го вересня сказати його одногрупникам, командир відповів:
– Скажіть їм, що він був герой. Наймолодший, найменший серед нас, і герой!
Героям Слава!
Колектив університету висловлює щире співчуття родині Владислава – його мамі, батьку, бабусі.
